Костел Непорочного

Зачаття Діви Марії

Роки будівництва

1743 – 1760

Архітектурний стиль

Бароко

Місцезнаходження

вул. Володимира Великого, 1, м. Городенка

Цікаві деталі


Роки будівництва
1743 – 1760
Фундатор
Микола Потоцький
Архітектор
Бернард Меретин
Скульптор
Йоган-Георг Пінзель

Заснування

Серед багатьох архітектурних шедеврів Прикарпаття, поза всяким сумнівом, найкрасивішим і найвеличнішим храмом краю, гордістю Покуття є костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці.

Мистецтвознавці зараховують його до найвизначніших споруд стилю пізнього бароко в Центральній Європі. Як свідчить фундаційний акт від 22 серпня 1743 року, коштом графа Миколи Потоцького (1712-82 рр.), воєводи Белзького, старости Канівського, в його «місті дідичному Городенці» розпочато будівництво костелу Непорочного Зачаття Діви Марії та монастиря місіонерів. На будову храму йшли доходи із сіл Городниці, Поточища, Слобідки, Луки, Незвиська, Герасимова включно з «….полями, ріллями, ланами, обшарами, пасовиськами, вигонами, луками, сіножатями, лісами, запустами, зарослями, ріками, млинами, корчмами, броварями, дворами, будинками, перевозами на Дністрі, підданими тяглими й пішими, їх роботизнами, чиншами, данинами, десятинами».

У 1757 році фундацію затвердили львівські архиєпископи Вацлав Сєраковський та Микола Вижицький.

Неординарна постать фундатора храму вартує уваги. Микола Потоцький — представник одного з наймогутніших і найбагатших у тодішній Речі Посполитій магнатських родів, знаний тим, що у своїх величезних маєтках будував численні храми — як римо-, так і греко-католицькі. Він став легендарною постаттю як для сучасників, так і для майбутніх поколінь.


У молоді літа Микола Потоцький навчався у Львівській єзуїтській колегії, добре знав історію, літературу, перекладав трактати з латини. Після смерті свого батька Стефана Потоцького він успадкував великі маєтності. Мав власне надвірне військо, служити в якому багато шляхтичів вважало за честь. Знехтував державною кар’єрою.


Граф був палким прихильником «шляхетської вольності» (правильніше — анархії), одним із чільних учасників Барської конфедерації 1768 року — виступу частини магнатів та шляхти проти короля Станіслава-Авґуста. Канівський староста вів розгульне, авантюрне життя, немало дошкуляв своїм шляхетним сусідам, не цурався хмільних напоїв та жіночого товариства. Мав дивакувату звичку перевдягатися в лахміття старця і ходити молитися на околиці Бучача до скульптур Діви Марії та чеського святого Яна Непомука. Такі походи зазвичай закінчувалися різними пригодами, обростали легендами й анекдотами.

Зі своїх великих володінь Микола Потоцький найбільше любив Бучач і Городенку, до розвитку і розбудови яких доклав багато зусиль.


Завдяки Потоцькому, у Городенці звели величний костел Непорочного Зачаття Діви Марії та церкву Успіння Діви Марії, розширили вірменський костел, надали ділянку під будівництво Великої синагоги єврейській спільноті. Тоді ж, через глибоку долину потоку Ямгорів, вимурували з каменю триарковий міст (від чого і походить його назва — «Три мости»). Цей міст став своєрідним символом Городенки.

Завдяки ідеї побудови величного храму в Городенці до Галичини, на запрошення мецената Потоцького, прибув видатний архітектор Бернард Меретин, який дещо пізніше звів собор св. Юра у Львові, ратушу, Успенський костел і Покровську церкву в Бучачі, Успенську церкву в Городенці, костел у Годовиці на Львівщині, декілька кам’яниць на площі Ринок у Львові. Разом з Меретином у Городенці працював його учень Петро Полейовський.


Уже пізніше, в 1770-х роках, консультуючи будівництво Успенського собору Почаївської лаври, останній рекомендував перекрити бокові каплиці «овальним склепінням, як у Городенці та інших нових будівлях».

До городенківської будівельної «фабрики» на запрошення Миколи Потоцького прибули львівські цехові мулярі, які мали організовувати роботу. Історія зберегла імена декотрих цехмайстрів, які зводили архітектурний ансамбль у Городенці: Іван та Андрій Ороновичі, Іван Зелінський, Войцех Спутовський, Мартин Крупський, Андрій Годебський, Шимон Піщак, Матвій Кавуля, Христофор Думич, Йосиф Галюшкевич.


Будівництво костелу Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці завершили у 1760 році, вже після смерті архітектора, тоді ж, 2 липня, його освятили.


Храм зведено у найкращих традиціях баварсько-австрійсько-чеської та італійської архітектурної школи. Він належить до найкрасивіших споруд стилю пізнього бароко в Україні та, мабуть, і в Центральній Європі.

При зведенні храму (а також при наступних будовах) Бернард Меретин співпрацював з талановитим та загадковим скульптором, творчість якого є феноменом, що не має аналогів у європейському мистецтві, — Йоганом-Ґеорґом Пінзелем, німцем за походженням, автором шедеврів пластики бароко, які характеризуються надзвичайним пафосом та експресивністю.


Про скульптора майже нічого не відомо, його імені немає у списках європейських митців того часу. Ми знаємо лише, що одружився Пінзель у Бучачі з удовою Маріаною Кейтовою та прожив на світі ледь більше тридцяти років, устигнувши створити чимало неперевершених скульптурних шедеврів.


Завдяки вдалій співпраці Йогана Пінзеля з архітектором Бернардом Меретином у спорудах останнього якнайповніше проявився синтез двох мистецтв — архітектури та скульптури.

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії прикрашало п’ять вівтарів і близько тридцяти скульптур визначного митця.

Скульптури-колоси головного вівтаря були найбільшими з будь-коли виконаних Пінзелем, сягали висоти понад два метри. В його нижньому ярусі містилися фігури святих Йосифа, Анни, Єлизавети та Якима. На верхівках двох колон вклякали два великих ангели, а два менших утримували завислі в повітрі капітелі без колон. Лівий боковий неф містив вівтар Святої Трійці з рельєфом Спасителя, скульптурною композицією «Жертвопринесення» і фігурою пророка та вівтар св. Яна Непомука з алегоричними жіночими постатями. У правому боковому нефі був вівтар зі скульптурами св. Вінцента і св. Роха, а під вікном — Розп’яття з пристояними Богородицею та св. Іоаном. Високомистецький амвон увінчувала скульптура «Розіслання Христом апостолів», прикрашали рельєф «Ісус у Єрусалимському храмі» та фігури чотирьох євангелістів.


Згідно з описом адміністратора Станіслава Вільчека, зробленим у 1780-х роках, вежі були пофарбовані в червоний колір і покриті білою бляхою, а центральний неф — ґонтом. Над вежами на мідних кулях височіли залізні позолочені п’ятираменні хрести «Пилява» — родовий герб Потоцьких. На фронтоні був намальований образ Діви Марії. У великі свята на балконі над входом грав оркестр. Вхідні дубові двері також були пофарбовані в червоний колір. На вежах висіло п’ять дзвонів завважки 600,418, 218, ЗО і 24 фунти. На хорах містився великий орган з двох відділень, оцінений актом від ЗО червня 1784 року в 750 флоринів.


Окрім головного вівтаря, багато прикрашеного різьбою і скульптурою з позолоченого дерева, було ще чотири бокових. У головному вівтарі, як подано в описі, виділялися дві великі скульптури — Арона та Мелхіседека, проте на світлинах початку XX століття вони вже відсутні. Можливо, вони були втрачені під час пожеж та реконструкцій у XIX сторіччі.

Фасад костелу випуклий, а дещо розвернені на боки вежі роблять його об’ємнішим. Приміщення дуже світле, в його нижній частині є 21 вікно з міцними залізними ґратами, а у верхньому ярусі — 16 овальних вікон. Особливого шарму споруді надають вишукані архітектурні деталі з тесаного каменю: коринфські капітелі, обрамлення дверей та вікон, бильця балкона й карнизи, що виступають між поверхами. Зсередини стіни храму прикрашали дерев’яні позолочені капітелі коринфського ордера. Хори вирішено у вигляді численних балконів. У другому ярусі по обидва боки від головного нефа є дві великі каплиці — ораторії. У приміщенні захристя зберігся фресковий розпис, виконаний невідомим художником у 1780-х роках. У пресвітерії костелу містився портрет фундатора — Миколи Потоцького.

Саме ж приміщення костелу внутрішнього розпису не мало, а було пофарбоване у блідо-рожевий та білий колір. Головний акцент тут творили скульптури.

Багато декоративних елементів костелу Непорочного Зачаття Діви Марії Бернард Меретин і Йоган Пензель повторили при зведенні собору св. Юра у Львові та ратуші в Бучачі. Ратуша стилістично ближча до костелу в Городенці — в обох спорудах повторюються форма веж та окремі архітектурні деталі (кам’яні бильця, обрамлення вікон і дверей, капітелі).

Частину скульптур з городенківського костелу тепер можна побачити в музеї Йогана Пінзеля у Львові (колишній монастир кларисок на Митній площі) та в мистецькій збірці Олеського замку.


Крім того, в Баварському національному музеї в Мюнхені представлено два боцеті – «Св. Йосиф» та «Ангел», які є мініатюрними моделями майбутніх скульптур для костелу в Городенці, виготовленими власноруч Пінзелем.

Білокам’яна скульптура Діви Марії

Опис скульптури

Джерело: https://pinsel-ar.com/sculpture/mariia-z-horodenky/

Постава голови скульптури Пречистої Діви Марії статична, вираз обличчя спокійний, руки притиснені до грудей. Автор вирізьбив сукню та хустку рівчаками, без гострих граней та геометричних площин.

Скульптор не створює співставлень гротескно вирізьблених зап’ясть та голови, не підкреслює жіночий стан бурхливим розвихренням драперії, як це робив Йоган Пінзель у пластичних композиціях. Одяг Марії вирізьблений спрощено, її фігура незворушна.

Отвори на плечах свідчать про втрачений металевий німб із зірками.

Колона, на якій стоїть скульптура, виконана у коринфському ордері. ЇЇ капітель відрізняється від розташованих на фасаді відсутністю рокайлів. Стилістична та композиційна структура колони, пропорції та пластичні характеристики картуша із гербом Пилява, малі кронштейни та розетки є властивими для другої половини ХІХ-го століття. На карті Фон Міга кінця XVIII-ого століття колона відсутня.


Монастирська резиденція

Будівля має два поверхи й зведена у двох рівнях: одне крило міститься на терасі, а друге — на високому цоколі. Споруда велика, П-подібна, під нею розташовані глибокі й об’ємні підземелля, від яких у бік колишнього замку та Вірменського костелу вели підземні коридори, котрі тепер завалені та недоступні.

Будівля монастиря, як і костел, зведена в 1750-х роках за проєктом архітектора Бернарда Меретина. Монастир місіонерів заклав у 1754 році граф Микола Потоцький. Висвячені у Львівській архидієцезії отці-місіонери прибули сюди в 1757-му році. У 1761 році Галицький сейм затвердив фундацію для «ксьондзів-місіонерів городенківських, новопризначених», а в 1764-му Микола Потоцький дарував дохід із сіл Поточища, Городниці й Слобідки для утримання «їх милостей ксьондзів-місіонерів закладу св. Вінцента Поля в Городенці, на волоськім приграниччю».