Костел непорочного

зачаття Діви Марії

Роки будівництва

1743 – 1769

Загальна площа

2071 м2

Місцезнаходження

вул. Володимира Великого 1, м. Городенка

Цікаві деталі


Роки будівництва
1743 – 1769
Фундатор
Микола Потоцький
Архітектор
Бернард Меретин
Скульптор
Йоган-Георг Пінзель

Заснування

Серед багатьох архітектурних шедеврів Прикарпаття, поза всяким сумнівом, найкрасивішим і найвеличнішим храмом краю, гордістю Покуття є костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці. Мистецтвознавці зараховують його до найвизначніших споруд стилю пізнього бароко в Центральній Європі. Як свідчить фундаційний акт від 22 серпня 1743 року, коштом графа Миколи Потоцького (1712-82 рр.), воєводи Белзького, старости Канівського, в його «місті дідичному Городенці» розпочато будівництво костелу Непорочного Зачаття Діви Марії та монастиря місіонерів. На будову храму йшли доходи із сіл Городниці, Поточища, Слобідки, Луки, Незвиська, Герасимова включно з «….полями, ріллями, ланами, обшарами, пасовиськами, вигонами, луками, сіножатями, лісами, запустами, зарослями, ріками, млинами, корчмами, броварями, дворами, будинками, перевозами на Дністрі, підданими тяглими і пішими, їх роботизнами, чиншами, данинами, десятинами». У 1757 році фундацію затвердили львівські архиєпископи Вацлав Сєраковський та Микола Вижицький.

Неординарна постать фундатора храму вартує певної уваги. Микола Потоцький (1712-82 рр.) – представник одного з наймогутніших і найбагатших у тодішній Речі Посполитій магнатських родів, знаний тим, що у своїх величезних маєтках будував численні храми -як римо-, так і греко-католицькі. Він став легендарною постаттю як для сучасників, так і для майбутніх поколінь. У молоді літа Микола Потоцький навчався у Львівській єзуїтській колегії, добре знав історію, літературу, перекладав трактати з латини. Після смерті свого батька Стефана Потоцького (помер у 1726 р.) він успадкував великі маєтності. Мав власне надвірне військо, служити в якому багато шляхтичів вважало за честь. Знехтував державною кар’єрою. Граф був палким прихильником «шляхетської вольності» (правильніше – анархії), одним із чільних учасників Барської конфедерації 1768 року -виступу частини магнатів та шляхти проти короля Станіслава-Авґуста. Канівський староста вів розгульне, авантюрне життя, немало дошкуляв своїм шляхетним сусідам, не цурався хмільних напоїв та жіночого товариства. Мав дивакувату звичку перевдягатися в лахміття старця і ходити молитися на околиці Бучача до скульптур Діви Марії та чеського святого Яна Непомука. Такі походи зазвичай закінчувалися різними пригодами, обростали легендами й анекдотами.

Зі своїх великих володінь Микола Потоцький найбільше любив Бучач і Городенку, до розвитку і розбудови яких доклав багато зусиль. Стараннями графа в Городенці в 1740-60 рр. постали величний костел Непорочного Зачаття Діви Марії та церква Успення Пресвятої Діви Марії, розширено Вірменський костел, даровано численні привілеї тогочасним дерев’яним церквам – дев’ятьом міським і двом монастирським, єврейській громаді надано ділянку під будівництво Великої синагоги. Тоді ж через глибоку долину потоку Ямгорів вимурувано з каменю триарковий міст (від чого і походить його назва – «Три мости») -своєрідний символ Городенки і, можна сказати, її гордість, оскільки ця споруда належить до найстаріших в Україні. У місцевості Підцовга, що між Городенкою та Чернятином, Микола Потоцький звів палац, який до нашого часу не зберігся.

Завдяки ідеї побудови величного храму в Городенці до Галичини на запрошення мецената Потоцького прибув видатний архітектор Бернард Меретин, який дещо пізніше звів собор св. Юра у Львові, ратушу, Успенський костел і Покровську церкву в Бучачі, Успенську церкву знову ж таки в Городенці (після 1759 р. завершив будівництво Мартин Урбанік), костел у Годовиці на Львівщині, декілька кам’яниць на площі Ринок у Львові. Разом з Меретином у Городенці працював його учень Петро Полейовський. Уже пізніше, в 1770-х роках, консультуючи будівництво Успенського собору Почаївської лаври, останній рекомендував перекрити бокові каплиці «овальним склепінням, як у Городенці та інших нових будівлях».

До городенківської будівельної «фабрики» на запрошення Миколи Потоцького прибули львівські цехові мулярі, які мали організовувати роботу. Історія зберегла імена декотрих цехмайстрів, які зводили архітектурний ансамбль у Городенці, – Іван та Андрій Ороновичі, Іван Зелінський, Войцех Спутовський, Мартин Крупський, Андрій Годебський, Шимон Піщак, Матвій Кавуля, Христофор Думич, Йосиф Галюшкевич. Будівництво костелу Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці завершено в 1760 році, вже після смерті архітектора, тоді ж, 2 липня, його освячено. Храм зведено у кращих традиціях баварсько-австрійсько-чеської та італійської архітектурної школи і належить до найкрасивіших споруд стилю пізнього бароко в Україні та, мабуть, і в Центральній Європі. Дослідник Збіґнєв Горнунґ вважав, що городенківський костел типологічно близький до костелів у Зальцбурзі (Австрія) -колегіатського та Св. Трійці, побудованих архітектором Фішером фон Ерлахом.

При зведенні храму (а також при наступних будовах) Бернард Меретин співпрацював з талановитим та загадковим скульптором, творчість якого є феноменом, що не має аналогів у європейському мистецтві, – Йоганом-Ґеорґом Пінзелем (Пільзе, Пільце, 1720-ті-1761 рр.), німцем за походженням, автором шедеврів пластики бароко, які характеризуються надзвичайним пафосом та експресивністю. Про скульптора майже нічого не відомо, його імені немає у списках європейських митців того часу. Ми знаємо лише, що одружився він у Бучачі з удовою Маріаною Кейтовою та прожив на світі ледь більше 30-ти років, устигнувши створити чимало неперевершених скульптурних шедеврів. Завдяки вдалій співпраці Йогана Пінзеля з архітектором Бернардом Меретином у спорудах останнього якнайповніше проявився синтез двох мистецтв – архітектури та скульптури.

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії прикрашало п’ять вівтарів і близько 30-ти скульптур роботи визначного митця. Скульптури-колоси головного вівтаря були найбільшими з будь-коли виконаних Пінзелем, сягали висоти понад два метри. В його нижньому ярусі містилися фігури святих Йосифа, Анни, Єлизавети та Якима. На верхівках двох колон вклякали два великих ангели, а два менших утримували завислі в повітрі капітелі без колон. Останнє композиційне вирішення несе в собі неабияку оригінальність. Лівий боковий неф містив вівтар Святої Трійці з рельєфом Спасителя, скульптурною композицією «Жертвопринесення» і фігурою пророка та вівтар св. Яна Непомука з алегоричними жіночими постатями. У правому боковому нефі був вівтар зі скульптурами св. Вінцента і св. Роха, а під вікном – Розп’яття з пристояними Богородицею та св. Іоаном. Високомистецький амвон увінчувала скульптура «Розіслання Христом апостолів», прикрашали рельєф «Ісус у Єрусалимському храмі» та фігури чотирьох євангелістів. Частину скульптур з городенківського костелу тепер можна побачити в музеї Йогана Пінзеля у Львові (колишній монастир кларисок на Митній площі) та в мистецькій збірці Олеського замку. З глибокою вдячністю слід відзначити неабияку заслугу директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького в порятунку мистецької спадщини Пінзеля, значна частина якої була безповоротно втрачена в радянський період. Крім того, в Баварському національному музеї в Мюнхені представлено два боцеті – «Св. Йосиф» та «Ангел», які є мініатюрними моделями майбутніх скульптур для костелу в Городенці, виготовленими власноручно Пінзелем.

Згідно з описом адміністратора Станіслава Вільчека, зробленим у 1780-х роках, вежі були пофарбовані в червоний колір і покриті білою бляхою, а центральний неф – ґонтом. Над вежами на мідних кулях височіли залізні позолочені п’ятираменні хрести «Пилява» -родовий герб Потоцьких. На фронтоні був намальований образ Діви Марії. У великі свята на балконі над входом грав оркестр. Вхідні дубові двері також були пофарбовані в червоний колір. На вежах висіло п’ять дзвонів завважки 600,418, 218, ЗО і 24 фунти. На хорах містився великий орган з двох відділень, оцінений актом від ЗО червня 1784 року в 750 флоринів. Окрім головного вівтаря, багато прикрашеного різьбою і скульптурою з позолоченого дерева, було ще чотири бокових. У головному вівтарі, як подано в описі, виділялися дві великі скульптури – Арона та Мелхіседека, проте на світлинах початку XX століття вони вже відсутні, можливо, втрачені під час пожеж та реконструкцій XIX сторіччя.

Фасад костелу випуклий, а дещо розвернені на боки вежі роблять його об’ємнішим. Приміщення дуже світле, в його нижній частині є 21 вікно з міцними залізними ґратами, а у верхньому ярусі – 16 овальних вікон. Особливого шарму споруді надають вишукані архітектурні деталі з тесаного каменю: коринфські капітелі, обрамлення дверей та вікон, перила балкона й карнизи, що виступають між поверхами. Зсередини стіни храму прикрашали дерев’яні позолочені капітелі коринфського ордеру. Хори вирішено у вигляді численних балконів. У другому ярусі по обидва боки від головного нефа є дві великі каплиці – ораторії. У приміщенні захрестя зберігся фресковий розпис, виконаний невідомим художником у 1780-х роках. У пресвітерії костелу містився портрет фундатора – Миколи Потоцького. Саме ж приміщення костелу внутрішнього розпису не мало, а було пофарбоване у блідо-рожевий та білий колір. Головний акцент тут творили скульптури.

Багато декоративних елементів костелу Непорочного Зачаття Діви Марії Бернард Меретин і Йоган Пензель повторили при зведенні собору св. Юра у Львові (1744-61 рр.) та особливо ратуші в Бучачі (1750-ті рр.). Остання стилістично ближча до костелу в Городенці – в обох спорудах повторюються форма веж та окремі архітектурні деталі (кам’яні перила, обрамлення вікон і дверей, капітелі). Згадані три будівлі стали апофеозом творчості двох визначних митців, справжніми шедеврами архітектури стилю бароко. Пізніше, в 1771-83 роках, архітектори Ґотфрід Гофман і Петро Полейовський при будівництві Успенського собору Почаївської лаври (його фундатором також був Микола Потоцький) запозичили окремі конструктивні особливості горо-денківського костелу – бокові нефи вирішено у формі каплиць з купольним перекриттям, вежі розвернено на боки під кутом до головної осі. Перед костелом підноситься струнка коринфська колона, увінчана кам’яною скульптурою Діви Марії роботи Йогана Пінзеля. На цоколі вирізьблено герб «Пилява». Довкола колони збереглися чотири надмогильні плити з XVIII століття. Одна з них, датована 1770 роком, увічнює «славетного Йосифа Сухогурського -великого милостивця ближніх». З півночі до костелу Непорочного Зачаття Діви Марії примикає монастир місіонерів.

Будівля має два поверхи і зведена у двох рівнях: одне крило міститься на терасі, а друге – на високому цоколі. Споруда велика, добротна, П-подібна в плані, під нею розташовані глибокі і об’ємні підземелля, від яких у бік колишнього замку та Вірменського костелу вели підземні коридори, котрі тепер завалені та недоступні. Будівля монастиря, як і костел, зведена в 1750-х роках за проектом архітектора Бернарда Меретина. Монастир місіонерів, а також фундацію для убогих заклав у 1754 році граф Микола Потоцький. Висвячені у Львівській архидієцезії отці-місіонери прибули сюди в 1757-му. У 1761 році Галицький сейм затвердив фундацію для «ксьондзів-місіонерів городенківських, новопризначених», а в 17б4-му Микола Потоцький дарував дохід із сіл Поточища, Городниці і Слобідки для утримання «їх милостей ксьондзів-місіонерів закладу св. Вінцента Поля в Городенці, на волоськім приграниччю». Тут слід зауважити, що Вінцент де Поль (1581-1660 рр.) – французький священик, який у 1625 році заснував монаший чоловічий орден місіонерів (лазаристів – від св. Лазаря), а в 1бЗЗ-му -згромадження сестер милосердя (вінценток, або шариток – від caritas, милосердя). Мотивом для харитативної допомоги нужденним стало жахливе життя веслярів на галерах, яке він побачив під час перебування на посаді капелана при адміралі Філіпові де Ґонді. За його багатолітню працю в організації допомоги бідним та хворим у 1729 році Вінцента де Поля беатифікували. Десять священиків і два ченці мали щотижня по черзі відправляти службу за фундатора монастиря та душі його батьків – Стефана Потоцького й Іоанни Сенявської, а також утримувати 12 убогих (шість чоловіків і шість жінок). Останніх залучали до служби при костелі.